Ще геть малим дівчам я страшенно любила слухати казки про королів і про драконів. Трохи підрісши, у підлітковому віці, уже цікавилася романтичними історіями – про всіляких принцес і про драконів. Сьогодні ж, як доросла й практична людина, гадаю, я маю виявляти інтерес до драконів і до їхніх скарбів 😉

І ось тепер усе це – і багато іншого – я отримала в Любліні: його легенди про королів і змія, про прекрасних панянок і навіть про нещасливі млинці (які, не припильновані господинею, почали горіти і спричинили страшну пожежу 1575 року) є справжнім скарбом.
Почну, мабуть, із легенди про Змія, який жив у давнину на пагорбі, де зараз розкинулося Старе Місто. А так як він був володарем грому й блискавиць, а також інших вогняних явищ на небі й на землі, то захищав цей Змій і людей із довколишніх сіл від нападів злих драконів. Був він втіленням правосуддя, а заодно дбав про добру воду та врожаї. Цікаво, що цю місцевість колись називали Жміґродом, тобто містом Змія.
І хіба не диво, що Вулиця Жміґрод і нині існує в Любліні, і саме тут панував могутній Змій?! Частковим підтвердженням цієї легенди є таємничі скульптурні голови легендарної рептилії, знайдені під час будівельних робіт у Будинку слова. А ще – викопані 1905 року кістки, які належали якійсь крилатій істоті, швидше за все, драконові, що загинув у боротьбі зі Змієм. А для тих, хто ще досі не вірить, маю просто вбивчий аргумент від туристів люблінського підземного маршруту, котрі розповідають про дивні звуки, що долинають із-за стін у підземеллях. Кажуть, там зараз і ховається Змій, що надалі стереже Люблін!

А тимчасом його вулиці все ще приховують чимало таємниць. Тим не менш, деякі з них не надто довго залишалися таємницями. Як то сталося, наприклад, із дочкою місцевого ювеліра, дівчиною незвичайної вроди, що мала багато шанувальників як серед холостяків, так і серед одружених чоловіків.

Золотар, який несамовито любив свою доню, і гадки не мав про її негідну поведінку, зокрема про те, що вночі до його будинку на вулиці Золотій прослизали непрошені (ним) гості через одні двері, а назад прокрадалися через інші, щоби, не дай Боже, часом не зіштовхнулися якісь знайомі. І тільки півник на Тринітарській вежі був єдиним свідком тих неподобств… Цікаво, чи правда те, що він і сьогодні співає, коли повз проходить якийсь вірний чоловік?

За найсумнішу ж легенду Любліна вважаю розповідь про нещасну русалку. Отже, жила собі циркова повітряна акробатка на ім’я Інес. Її прекрасні очі та чорні коси просто причарували місцевого панича, такого собі Юзя. І сталося так, що дівчина відповіла йому взаємністю. Тому й вирішила покинути свою мандрівну циркову групу та залишитися з хлопцем назавжди.

Однак юнак, тільки уявивши реакцію своєї матері на циркачку Інес, яка не має жодного майна, а також гідної репутації, одразу якось охолонув до дівчини й вирішив переконати її змінити рішення і не полишати сценічну кар’єру. Вона одразу зрозуміла, що ховалося за його словами, і… мовчки пішла собі. А під час останнього виступу, літаючи під куполом, Інес узяла й не вхопилася за трапецію, тож упала з великої висоти. Її смерть була миттєвою. А її душа, кажуть любліняни, перетворилася на русалку. Ось звідки походить назва місцевості Русалка в Любліні. А ще говорять, що там навіть сьогодні ночами можна почути тихі стогони і зітхання. А влітку за таємничих обставин зникають чоловіки, особливо одружені. Мабуть, не піду туди зі своїм чоловіком 😉

Ну, і щоби не закінчувати на сумній ноті, нагадаю вам легенду про дух із годинника на Люблінській вежі. Добродій Лутовський і його родина займали помешкання при Краківській брамі (деякі джерела кажуть, що він також доглядав за годинником на вежі). Іноді пан Лутовський, попередньо зазирнувши до чарки, починав длубатися в годиннику. Тому любліняни, дивлячись на годинник, ніколи не були впевнені, чи добре він показує час. Навіть після того, як пан Лутовський помер, його дух ще довго ускладнював життя городян, перекручуючи годинникові стрілки. Тільки коли старий механізм замінили на сучасніший, дух зник. І мешканці Любліна змогли нарешті жити за міським годинником. А коли надворі западає ніч, поблизу Краківської брами й нині частенько лунають дивні стогони, постукування та брязкіт. Гадаю, що теж маю це почути 🙂

Dodaj komentarz

avatar
  Subscribe  
Notify of