Доктор Marcin Smolira є ректором Університету Підприємництва і Адміністрації в Любліні. Щодня він допомагає молодим людям засвоїти секрети інформатики та вийти на ринок праці з ентузіазмом та практичним підходом, який дуже цінують роботодавці.
Інформатика – це провідний факультет в Університеті Підприємництва і Адміністрації. Що свідчить про його унікальність?
MS: Інформатика, на перший погляд, асоціюється з математикою. До цього часу ця наука навіть була так класифікована. Дивлячись на університетське середовище, інформатика, яку там створюють, походить від математики і пов’язана з алгоритмами. Однак в даний час роботодавці приділяють значно більше уваги командній роботі та практичним вмінням програмування. Саме тому ми хочемо надати студентам найпростіші рішення, що поєднують теорію та практику, якими вони зможуть користуватимуться вже в перші дні роботи.
Які дії ви здійснюєте в цьому напрямку?
MS: Інструменти, які ми використовуємо найчастіше вже винайдені та доступні у репозиторіях. Тому програміст, який приходить до компанії, повинен знати, де шукати такі рішення, а не створювати їх знову. Ми орієнтуємося на те, щоб наші студенти підходили до цієї проблеми більш практично.
Ви впроваджуєте ці зміни спеціально для студентів?
MS: Ми хочемо, щоб вони не боялися навчання та роботи над математичними теоріями, на яких зазвичай базуються академічні знання. Це велика зручність для майбутніх роботодавців. Підготовка програміста до роботи займає близько 6 місяців. Створюючи навчальну програму, ми хочемо скоротити цей процес, щоб працівник, який приходить в компанію, був якнайкраще підготовлений. Ми враховуємо специфіку ринку ІТ, який є дуже динамічним, і працівник зазвичай працює над певною кількістю проектів, після чого змінює компанію і повинен бути готовий до наступного періоду впровадження. Важливо, щоб цей період був максимально коротким і вигідним для роботодавця. Ми єдині у Люблінскому воєводстві проводимо дуальне навчання з Інформатики. Ця ідея заснована на тому, що частина занять відбувається безпосередньо у роботодавця. Ми зосереджуємось на суб’єктивній моделі освіти. Студенти цінують такий підхід, тому що це дає їм можливість розвитку компетентностей та збільшення шансів на професійний успіх. Ця модель вписана в нашу місію та концепцію, творцем яких є професор Makary Stasiak, президент WSPA, творець технології креативності, яка роками використовується у нашому університеті.
Чому ви обрали кар’єру викладача?
MS: Після закінчення навчання я працював програмістом. Через два роки після закінчення навчання мені запропонували повернутися до університету у ролі викладача. Це було одне з найскладніших рішень у моєму житті. Потрібно було відмовитися від добре оплачуваної роботи, посади керівника і почати все спочатку. Ця пропозиція з’явилася не без підстав – я був одним з найкращих студентів і тому мої знання були цінними для університету. Мені запропонували щось, чого не давала мені робота в компанії – можливість наукового розвитку, ефектом якого було отримання ступеню доктора. Робота в університеті дуже перспективна. Я зустрічаю нових студентів, нові бачення, різні особистості та різні проблеми для вирішення. Працюючи з молодими людьми, ми самі відчуваємо себе молодшими.
Ви навчаєте не тільки студентів, а й молодих людей, які цікавляться інформатикою?
MS: Я піклуюсь про молоді таланти інформатики у Любліні та всій Польщі. Я також викладаю в інформатичних таборах, які готують молодь до участі в олімпіадах.
Чи молодих людей потрібно зацікавити вивченням точних наук?
MS: Молоді люди- це ентузіасти. Вони дуже задіяні та активні. Вони починають заняття вранці, а після півночі викладачі повинні вимкнути сервери із завданнями, щоб наступного дня вони змогли продовжувати працювати. Зазвичай такі табори поділяються на 3 групи: учасники, які вже були переможцями, але хочуть досягти ще більшого; група, яка хотіла б нарешті вийти у фінал, і ті, хто тільки починає свою пригоду.
Що робить у вільний час інформатик, який постійно шукає щось нове?
MS: Одним із моїх захоплень є механізми та спосіб їх виготовлення, а одним із найбільш впізнаваних механізмів є годинники. Моє захоплення не полягає на тому, щоб ходити по магазинах і вибирати годинники, які мені подобаються. Я звертаю увагу на те, що вони мають всередині. Переглядаючи старіші моделі, ви можете побачити, які цікаві рішення використовували виробники. З моєю пристрастю пов’язаний цікавий анекдот. На десяту річницю весілля моя дружина хотіла отримати від мене годинник. Я замовив годинник, але коли кур’єр привіз його, виявилося, що він має два метри висоти. Я зрозумів, що не такий годинник хотіла моя дружина. Зараз він стоїть у нас у вітальні. Тоді я швидко виправив свою помилку і подарував їй наручний годинник. Однак її здивування я пам’ятаю і согодні.