Моя «Наша пончкарня»

0
429

Ну, от. Чоловіка на роботу я відправила. Час було й собі щось підшукати, адже перший місяць нашого перебування в Любліні вже фактично минув. Тим більше що біганина й оформлення документів перейшли в стадію очікування. У моєму розпорядженні опинилася прірва часу й усі доступні ресурси Інтернету. Заходь і вибирай!

Однак спочатку я вирішила провести ревізію власних вмінь і навичок. Що можу запропонувати потенційному працедавцеві? За освітою я – філолог, а вся моя трудова діяльність була від самого початку пов’язана з друкованими засобами масової інформації. Тож у цьому плані надіятися на швидкий задовільний результат було не варто.

Що ж, підійдемо до справи з іншого боку: що ще я реально вмію? По-перше, шити. Мабуть, це вміння нам із братом передалося від бабусі-кравчині генетично. А крім того під час навчання в школі (і за це мій уклін тогочасному міністерству освіти) в центрі професійної освіти мене досить близько познайомили з промисловою швейною машиною. Ще я непогано готую і печу. Плюс п’ять останніх років доглядала за мамою, яка зовсім не вставала з ліжка й, маючи перелом шийки стегна та пошкоджений хребет, майже не рухалася. Отакий набір. Щось та знайдеться.

«Щось» знайшлося фактично одразу. Причому не на інтернет-порталі, а в торговому центрі Atrium Felicity, поблизу якого я мешкаю в Любліні. На склі магазину із чоловічими сорочками красувалося оголошення: «Потребуємо продавця. Подробиці всередині.» Ну, я й зайшла всередину. Однак подробиці виявилися неприйнятними, радше, це я не пасувала до них. І річ навіть не в тому, що робочий час був від 9.00 до 21.00. А в тому, що на ту посаду приймали особу віком до 30 років, бажано студента й бажано з обмеженими фізичними можливостями. Така правда 🙁 Бо за такого працівника роботодавець сплачуватиме відчутно менші податки. Ця практика є повсюдною не тільки в Польщі.

Що ж, пошукаємо в Інтернеті. За якийсь час на порталі OLX я натрапила на оголошення, у якому йшлося, що в тому ж Atrium Felicity (ото пощастило, подумала я!), у ресторані Olimp, потребують помічника кухаря. Оскільки до Felicity мені було швидше дійти, ніж додзвонитися за контактним номером, за якусь чверть години я вже розмовляла з шефом. Тут усе було гаразд, і я вже було почала вважати, що робота в мене в кишені, аж доки він не спитав мене, чи зможу щодня за зміну виробити на вареники 160 кг фаршу. Моя життєва практика ліплення вареників одразу ввімкнула червоне світло: навіть не потикайся туди! Ну, я й дала задній хід.

Не дозволяючи собі втратити залишки оптимізму, я заглибилася в пошуки. І…знайшла! Невеличке оголошення, у якому працедавець пані Анна шукала осіб, закоханих у кондитерську справу, не обов’язково з досвідом (обіцяла навчити), і запрошувала сконтактуватися телефоном. Що я тут же й зробила. А за якісь дві хвилини вже мала домовленість про зустріч і загальне уявлення про роботу, яка полягала у виготовленні пончиків. Пончики я люблю, пригощати ними – теж. Та й сам заклад, як виявилося, розташовувався неподалік від центру міста й зовсім поряд з автобусною зупинкою, на вул. Любартовській, 37. Усе, беру цю роботу! Та чи візьме мене вона?

Була якраз середина грудня. Прийшовши на співбесіду з пані Анею, я потрапила в сам розпал ремонту в закладі. Однак мене запевнили, що одразу після Нового року пончкарня запрацює. Оскільки моя особа, здається, задовольнила працедавця, мені пообіцяли подзвонити. Час потроху спливав, дзвінка ще не було, але моя інтуїція навіть чути не хотіла про подальші пошуки роботи – хоча би для заспокоєння совісті, яка теж ставала дедалі більш млявою. Дзвінок таки пролунав. Укотре перепитавши, чи хочу я цю роботу, пані Аня запросила мене на інструктаж з охорони праці, а наступного дня – 13 січня – відбулося відкриття закладу Nasza Pączkarnia з одночасним чотириденним навчанням і паралельним відбором працівників.

Ще кілька слів про саму пончкарню, оскільки вона стала якоюсь частиною мене. Nasza Pączkarnia – перший в Любліні кондитерський заклад, що відбрунькувався від франшизи Stara Pączkarnia, заснованої ще 1989 року в Щецині. На сході Польщі вона є мало знаною, а от на її півночі й заході фірмові пончики дуже популярні. Увесь процес виробництва можна спостерігати через величезні вікна-вітрини, на яких викладено продукцію – неймовірно смачні пончики з різноманітними (18 видів! Сама рахувала) начинками. І коли покупець просто біля віконця відкушує мало не пів-пончика, муркочучи задоволено: «Мммм, такі, як в дитинстві, у мами», це про щось та говорить. А не вірите, приходьте на пончики – самі переконаєтеся 😉

P.S. Цілком забула сказати про одну важливу річ: наявність Карти поляка дає вам прямий доступ до ринку праці на тих самих умовах, що й громадянам Польщі. На жаль, не всі польські працедавці знають про це, тому потрібно самим пояснити їм що до чого.

Підписатися
Сповістити про
guest
0 komentarzy
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі