Що робити, якщо, перебуваючи за кордоном (точніше, у Польщі, а ще точніше – у Любліні), ти раптом почуєшся зле чи, не приведи Господи, захворієш? Куди йти?.. До кого звертатися? Звісно, якщо добре знаєш, яка недуга тобі дошкуляє й чим її побороти, то можна зайти в аптеку, купити ліки й повернути свій організм до норми. Саме так я й зробила на початку зими, коли застудилася, – придбала в аптеці якийсь грипекс чи грипостад і вже за три дні ожила.
Хоча й з аптекою не все так просто. По-перше, самолікування може бути справді небезпечним. А по-друге, не всі ліки, які ми звикли вільно купувати в Україні, у Польщі нам відпустять без рецепта. Отут і потрібно знати, куди, до кого та з якою метою звертатися. Цієї весни в мене, власне, і виникла проблема, яка змусила проникнути в саму суть польської медицини.
А почалося з того, що якось увечері я раптом усвідомила, що ледь можу зігнути ногу. Праве коліно виглядало вдвічі товщим за ліве. Вода в коліні! Із цією напастю я вже мала справу у Львові, тож знала, чим собі зарадити: німесил всередину, траумель зовні – і за кілька днів усе буде гаразд.
Та гаразд не стало, бо якщо мазь траумель я й купила, попередньо обійшовши з десяток люблінських аптек, то в німесилі одразу відмовили, пояснивши це відсутністю в мене рецепта. Отже, перша річ, яку варто знати: на більшість ліків, які в Україні ви можете купити вільно, у Польщі в аптеці у вас попросять рецепт. І жодні вмовляння, жодні благання вам не допоможуть. З одного боку, це значно ускладнює життя. Але, з іншого – вживаючи якісь ліки, ми не завжди цікавимося їх побічною дією, а це іноді може навіть коштувати життя.
А мені в аптеці запропонували замінник, що відпускався без рецепта і який я добросовісно й безрезультатно пила протягом тижня. А час змарнувала – нога взагалі перестала згинатися. Як не крути, а доведеться йти до лікаря. Я й в Україні не надто любила цю справу («А талонів на сьогодні вже нема! – радісно кажуть вам у реєстратурі о 10-й ранку. – О, є один – на 17.15. Давати?»; «Які ще талони?! – кричать бабусі під кабінетом, коли ви, скрутившись від болю, приповзаєте на 17.15. – Не бач’, осьо черга жива! Сама вже сиджу півтори години!») А тут – інша країна, інші закони. Та, як каже наша народна мудрість, язик до Києва доведе. І заодно в Любліні – до лікаря.
Порозпитувавши своїх співробітниць і покопирсавшись у старому-доброму Google, я відчула, що, вже знаючи теорію, якось дам собі раду. Про що я дізналася? Перша і найсуттєвіша відмінність польської медицини полягає в тому, що фінансування системи охорони здоров’я в основному йде від платників податків. Усі працевлаштовані особи в Польщі, зокрема й іноземці, підлягають обов’язковому медичному страхуванню.
Це означає, що щомісяця від зарплати відраховуються внески до NFZ (Narodowy Fundusz Zdrowia – Національний фонд охорони здоров’я). Медичними послугами застрахованої особи можуть також користуватися близькі члени її сім’ї після реєстрації в NFZ, якщо вони не застраховані в іншому місці (наприклад, якщо чоловік працює, а дружина ні, то страховка поширюється й на дружину і на дитину, тільки необхідно обов’язково надати працедавцеві дані про непрацюючих членів сім’ї).
NFZ укладає договори з медичними установами, і відповідно, якщо ви, як працівник, віддаєте певний відсоток від заробітної плати податку на медицину, то маєте право отримувати медичну допомогу безкоштовно в будь-якій поліклініці чи лікарні, або іншому приватному медичному закладі, що співпрацює з NFZ. Працедавець зобов’язаний надати кожному працівнику медичне страхування. Про кожного свого нового співробітника він повідомляє в Управління соціального страхування (ZUS) Національного фонду здоров’я й надалі щомісяця разом із податками сплачує внески на його медичне страхування.
Туристам і емігрантам трохи складніше. Адже медична страховка покриває далеко не всі захворювання та випадки. А для постійного страхування іноземець мусить отримати польський ідентифікаційний номер – PESEL. Хоча зараз із цим проблем немає, позаяк із січня 2018 року набули чинності нові правила, коли PESEL ми отримуємо разом із пропискою. Якщо ж іноземець не застрахований у NFZ, він може користуватися медичними послугами тільки платно! Іноземці, які перебувають у Польщі на підставі візи, не можуть отримати безкоштовні послуги охорони здоров’я.
Отже, щоби скористатися послугами безкоштовної медицини, вам необхідно прийти в державну поліклініку або клініку (які співпрацюють із NFZ), подати свій PESEL, вас знайдуть у базі даних і нададуть вам медичну допомогу. Якщо ж у вас немає PESEL, ви можете показати свій закордонний паспорт.
Фактично тут усе починається з візиту до терапевта, або сімейного лікаря (lekarz POZ). Саме він виписує скерування до вузьких спеціалістів і на загальну діагностику. Для здачі аналізів чи відвідин іншого лікаря вас можуть відправити в іншу медустанову. Тому свій вибір закладу, де ви плануєте стежити за здоров’ям, робіть дуже ретельно. Адже змінювати лікаря й поліклініку (przychodnia) можна не більш ніж двічі на рік. В інакшому разі доведеться платити.
Ще трохи понишпоривши в Інтернеті, я вирішила звернутися не в державну поліклініку, а в приватний медичний центр, який має укладену угоду з NFZ (не забуваймо, це головна умова!), – Luxmed (Królewska 11). По-перше, один з його осередків виявився недалеко від місця моєї роботи. А по-друге, подумала я, там почуватимуся як риба у воді, бо виробляла собі в Luxmed санітарну книжку.
І не пошкодувала. Уже за кілька хвилин працівниця ресепшн, заповнивши мою заяву щодо вибору лікаря – я лише поставила кілька підписів – видала мені картку пацієнта і аркуш із моїм номером у черзі та прізвищем лікаря. Далі все йшло як по маслу 🙂 Сучасна будівля, жодного специфічного запаху, притаманного українським медзакладам, чіткі вказівники та дисплеї, де показується рух черги. Та й черги не було! Спілкування з лікарем було легким і приємним: вислухавши мене й оглянувши мою ногу, він виписав мені курс лікування (той сам всемогутній німесил + препарат, що вбереже шлунок від агресивної дії німесилу + невідома мені мазь) і скерування до спеціаліста-ортопеда.
Отут ми підходимо до наступної відмінності в польській медицині, яка полягає в підході до лікування: поляки роблять ставку на попередження та профілактику захворювань. Пересічні громадяни регулярно відвідують лікаря для планової перевірки та діагностики. А через це утворюються черги. Інколи в черзі до стоматолога можна чекати два-три місяці. Та сама картина була й з ортопедом. Розпочавши курс лікування, я зайнялася пошуками спеціаліста, оскільки в Luxmed його послуги були тільки платними.
За підказкою моєї співробітниці Олі, я зайшла на спеціалізований сайт Świat Przychodni (https://swiatprzychodni.pl/specjalnosci/ortopeda/lublin/), там знайшла перелік медустанов, де ортопеди приймають безкоштовно, однак черги по запису були просто неймовірними. Наприклад, на візит до лікаря в поліклініці, яку мені порадила Оля, довелося б чекати 129 днів! На щастя, лікування було ефективним, і про відвідини ортопеда я вже не думала. Зате вже за місяць довелося подумати про похід до судинного хірурга. І історія з чергою повторилася, хіба черга була менша – днів на 20. А позаяк моя проблема була нагальною, то довелося звернутися до лікаря на платній основі і викласти з кишені 100 злотих. Цього разу візит тривав хвилин сім, оскільки моя проблема виявилася пов’язаною не з судинами, а з хребтом (щось там десь перетискає, а болить у нозі, та оскільки я страждаю від варикозу, то й подумала про тромб), із чим я себе й привітала. Переживу, йогою позаймаюся 😉
А лікування в Польщі загалом є недешевим. Наприклад, найбільш поширена послуга – лікування карієсу та пломбування зуба – коштує мінімум 110 злотих. В Україні ж за таку процедуру доведеться заплатити удвічі менше – від 300 грн. Тож бережіть себе!
